Коли я був малим хлопцем, мама брала мене до Сан-Джовані Ротондо. Розповідала мені, що відколи віддала мене під опіку о. Піо, відтоді він спас чудом мене п’ять чи шість разів. Але я насправді ніколи в тому не був переконаний.
Якось йшов дорогою зі Сан-Джовані Ротондо, щоб зловити автобус до Фоґії, аж раптом ззаду мене вдарив якийсь автомобіль і я злетів у повітря.
Коли я пролітав над машиною й усвідомлював, що відбувається, то побачив на куполі нового костелу фігурку Матері Божої догори ногами. Мав час лише викрикнути:
― Мати Божа, рятуй!
Мене забрали до лікарні “Casa Sollievo della Sofferenza”, де під час огляду з’ясували, що все в порядку. Однак, ніхто не міг пояснити сліди крові на моїй сорочці ( моя мама зберігала її, як цінну пам’ятку). Вирішили, що мені потрібне ще одне обстеження, але замість залишитися, я побіг до монастиря.
Усі двері було відчинено. Отець Піо стояв на хорах і молився. Я впав перед ним на коліна і сказав, плачучи:
― Дякую, Отче, дякую!
― Мені не дякуй, ― відповів, ― подякуй Матері Божій, то була Вона…
З очима, усміхненими й наповненими великою ласкою, Отець сказав:
― Мій сину, не можу ні на хвилю покинути тебе самого …
Еліо Леонардо, юрист, Рим
О. Андреа, Д’Асканіо “Усмішка Отця Піо”.
Джерело: Молитовна група святого отця Піо